«Ти приходиш до мене з перших днів мого життя у ніжній маминій колисковій, шелесті листя, сонячному промінні, у дзвінкому щебетанні птахів. Ти даєш мені можливість пізнавати цей світ, щодня відкриваючи нову сторінку величезної книги життя.
Моя рідна мово! Сотні років несла на собі кайдани, які сковували її рухи, закривали рота і не давали вільно дихати. Сотні разів її забороняли, ганьбили і нищили. Але мова залишалась живою.
Мова – це не просто слова, засіб спілкування, а набагато більше. Це те, що об’єднує нас, усіх таких різних, у єдину українську націю.
Мова – це безцінний скарб, який зберігає у собі тисячолітні надбання нашого народу, його багатостраждальну історію, звичаї і традиції. Вона є тією ниточкою, яка пов’язує нас із пращурами та нащадками, з’єднує минуле, сьогодення і майбутнє. Втрачаючи мову, ми втрачаємо національну самобутність, яка вирізняє нас з-поміж інших народів, призводить до децентралізації. Українська мова – це генетичний код нації. Нації розумної, працьовитої, сміливої, мужньої та творчої. Усі ці риси закладені у кожному із нас, їх потрібно лише розвивати.
Жодна країна світу не зазнала такого довготривалого, спланованого нищення своєї культури та мови. За 200 років лише нашим північним сусідом було видано більше 170 офіційних урядових постанов про заборону української мови і визначення її як такої, «якої немає і ніколи не було». Усе це робилося для підкорення українців, перетворення їх на «німих рабів». Ця прихована політика триває й досі.
Ми не зможемо досягнути розвитку, утвердитися на світовій арені доти, доки українська мова в Україні зазнаватиме утисків. Давайте любити, поважати та цінувати нашу рідну мову».
Мова є знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Фольклор, художня література, театр, пісня – усе це дає підстави стверджувати, що мова – основа культури, її робітня, її храм.
Ключем до образної структури твору, його ідейно-естетичного потенціалу є мова тексту. Чим краще знаємо мову, тим повніше розкриваються перед нами глибини твору.
Крім того, наша мова розвивається за законами евфонії, милозвучності. Це, а також досконала організація мовного матеріалу в процесі спілкування може бути джерелом естетичної насолоди, що найвиразніше виявляється при сприйнятті ораторського та художнього, зокрема поетичного, мовлення.
Тому піднімати статус рідної мови до рівня мов, що обслуговують найпередовішу науку, культуру, виробництво, – обов’язок не тільки і не стільки мовознавців. Народ творить мову, мова творить народ. І кожен, хто усвідомлює себе частинкою народу, повинен відчувати себе відповідальним за долю мови, її творцем.
Комментариев нет:
Отправить комментарий